Телефон
380 44 234-83-68
380 44 289-71-32

Наші видання

Цікаво і приємно

Статті

Інтернет-газета "Сім'я та ґендерна рівність"

Виртуальная поликлиника, советы врачей, вакансии для медиков, коллекция
рефератов, самотестирование,  лекарства, каталоги врачей, фирм, клиник
Украины, сексология, психотерапия, гомеопатия, духовное развитие,
нетрадиционная медицина, последние новости...

Воспитание детей
Актуальные темы, факты, проблемы
Памятка

"ДЕТИ И КОМПЬЮТЕР"


Когда мы беспомощны в общении с нашими детьми, нас беспокоит, что им трудно общаться со сверстниками, мы часто обращаемся не к психологу, не стараемся понять, в чем же на самом деле проблема - в особенностях становления личности нашего ребенка, или в недостатках системы воспитания в нашей семье, или психологические травмы нашего ребенка, - мы стремимся решить проблему либо отдавая ребенка в какую-нибудь престижную школу (мол, "Вы школа - вы и воспитывайте! Вам за это деньги платят!"), либо, как это ни странно звучит, "в руки - компьютеру!!!"

Что это значит?

А это значит:

- что вы покупаете любимому, но непонятному для вас чаду компьютер и радуетесь, что он (она) не ходит в "плохие" места, сидит дома;
или
- отпускаете ребенка в Интернет клуб, даже разрешаете проводить там ночи и утешаете себя: "Я же знаю, где он (она). Что я могу поделать с новыми веяниями и увлечениями ребенка?"
А помогает ли это установить мир и согласие в семье?
А нравится ли вам теперь ваш ребенок?
А как вы понимаете то, что ребенок почему-то практически не выходит из дому или из Интернет клуба, что дома начали пропадать деньги, что сын или реже дочь стали хуже учиться да и вообще в школу ходить не хотят?

А знаете ли вы, что:

- недавнее исследование показало, что у детей, играющих в компьютерные игры, могут происходить хронические изменения в развитии головного мозга;

- японские ученые обнаружили, что компьютерные игры стимулируют лишь те участки головного мозга, которые отвечают за зрение и движение, и не помогают развитию других важных его областей;
- ученые особенно обеспокоены тем, что у некоторых детей, проводящих долгие часы за компьютерными играми, не развиваются лобные доли мозга - участки, ответственные за поведение, тренировку памяти, эмоции, обучение, которые должны развиваться до зрелого возраста (по материалам газеты "Известия", 22 августа 2001 г.).

И не думайте, что это только ваша проблема и только ваш ребенок увяз в Интернете, перестал учиться, огрызается, просит вас выйти из его (ее) комнаты и не надоедать ему (ей).
Посмотрите, как называются статьи в газетах на эту тему:

"В паутине Интернета первыми вязнут дети", "Известия", 11 июня 1999 г.

"Помешавшиеся на Интернете", "Зеркало недели", 11 апреля 1998 г.

"Компьютерные игры - опасные игры", "Известия", 22 августа 2001 г.

"Стресс, который всегда с тобой", "Известия", 14 августа 2001 г.

"Сколько времени детям можно работать на компьютере?", "Факты", 31 октября 1998 г.

"Девочка, живущая в Сети", "Известия", 26 июля 2002 г.

"Виртуальное убийство провоцирует реальное", "Известия", 26 июля 2002 г.

"IT - чума: игроманы пируют", "Известия", 25 декабря 2002 г.

Журнал "Тайм" в партнерстве с телекомпанией Си-эн-эн провел опрос среди подростков.

Выяснилось:
· 12% подростков заглядывают на сайты, дающие советы, где и как приобрести огнестрельное оружие;
· 14% хорошо известно, где именно вычитать инструкцию по изготовлению самодельной бомбы;
· 25% почитывают странички, где каждая строка дышит враждой и ненавистью по отношению к тем, кого считают "чужими";
· 44% посещали "злачные" места в Интернете, где выставляются на показ картинки фривольного содержания.

Интересно, что:
· 62% родителей признались в том, что либо знают об "информационных запросах" своих детей очень мало, либо вообще ничего не знают.

Есть основания думать, что под влиянием компьютерных игр, в которых убитые люди оживают вновь у детей формируется "искусственное" отношение к смерти. И в реальной жизни, выстрелив в обидевшую его учительницу или девочку, подросток, возможно, на уровне подсознания не верит в их окончательную смерть и надеется на то, что он просто ее, его, их проучил. А потом они оживут…

Вот статистика последнего времени о том, как стреляют подростки в реальной жизни:

март 1996 г. - в шотландском городе Данблейн старшеклассник Томас гамильтон убил 17 человек в родной школе...

март 1998 г. -подростки 11 и 13 лет из школы Джоунсборо (США, штат Арканзас) открыли стрельбу во время занятий. Погибли 4 ученика и учитель….

Апрель 1999 г. Дилан Харрис и Эрик Клеболд, два приятеля из города Литлтон (США, штат Колорадо) заминировали часть помещения школы, а затем стреляли… Убили 12 детей и учителя.

Апрель 2002 г. - в городе Эрфурт, Германия 19-летний Роберт Штайнхойзер убил 13 преподавателей, двоих учащтхся и полицейского.

Роберт был помешан на компьютерных и видеоиграх, проповедующих насилие. (по материалам газеты "Факты", 07 июня 2002 г.

Появилась и новая болезнь - Интернет-зависимость.

Известный психолог Кимберли Янг заявил в 2001 году, что такая зависимость свойственна 1-5% пользователей Интернет, но количество заболевших неуклонно растет.

Вот некоторые особенности Интернет-зависимости:
· эйфория (восторженное состояние) от пребывания в Интернете;
· отказ от своевременного питания или сна ради "торчания" в Интернете;
· многочасовые "бдения" и игры;
· нарушения памяти и внимания;
· стремление по несколько раз в день проверять свою электронную почту;
· пренебрежение интересами родных, близких и друзей в пользу пребывания в Интернете;
· раздражение по поводу того, что какие-то люди или заботы отнимают возможность пользоваться Интеренет

Что же делать:

· понять, что существует много факторов риска для детей и для взрослых при использовании компьютеров;
· не пускать компьютерную жизнь наших детей на самотек - ознакомиться с культурой использования новых технологий;
· руководить компьютерной жизнью вашего ребенка - обсуждать с ним (с ней) как и что он (она0 использует в Интеренете, в какие игры играет;
· установить режим использования компьютера - от 15 минут для детей до 8 лет до 1,5 часов для подростков;
· следить за развитием способностей ребенка и регулировать общение с компьютером в нужном направлении.

На многие и многие ваши вопросы ответит специалист - психолог, который занимается такими проблемами.

Составила: В.М.Бондаровская, кандидат психологических наук


Наши дети и телевизор
Валентина Бондаровская, канд.психол.наук, директор Центра "Розрада"

1. Как быть с телевизором? Разрешать смотреть, сколько хочет? Запрещать?
Знаете ли Вы, как влияет то, что ребенок смотрит по телевизору, на его поведение?

Вот примеры:

" Подростки в Винницкой области, насмотревшись телесериал "Бригада" создали бандитскую "бригаду" и грабила по ночам подвыпивших прохожих. Подросткам по 16-17 лет. Они назвали себя бригадой. Бригадир назвал себя Сашей Белым, а члены "Бригады" называли себя так, как звали членов "Бригады" в сериале - Филом, Космосом, Пчелой. Бригадир сам рассказал, что создать Бригаду придумал после просмотра телесериала и что ребята очень старались быть похожими на телевизионных героев. Отобрав у ограбленных людей деньги, ребята купили себе мобилки и пневматическое оружие и с восторгом фотографировались с этой экипировкой". "Факты", 24 января 2004 года.

"Завуч одной из гимназий г. Киева недавно рассказала, что, как только начали демонстрировать телесериал "БРИГАДА", количество драк в школе заметно увеличилось".

"Французские ученые заметили, что с семьях, где есть домашнее насилие, дети 5-6 лет, насмотревшись мультфильмов с драками, при встрече с другими детьми, выясняют свои отношения с ними только с помощью кулаков".

Что же делать?

1. Французские ученые советуют:

? стараться, чтобы дети как можно меньше смотрели телевизор вообще и тем более агрессивные мультфильмы;

? рекомендуется после просмотра мультфильма поговорить с ребенком, обсудить агрессивные сцены, объяснить ребенку, почему не нужно переносить сцены из мультфильма в жизнь, как больно бывает человеку (другому ребенку) когда его (ее) ударят.

Вот еще несколько рекомендаций:

? если последовательно с раннего возраста обсуждать с ребенком проблемы прав другого человека, учить сопереживанию, и в старшем возрасте и мальчик, и девочка сумеют правильно оценить телевизионные передачи, не будут прямо копировать поведение телевизионных героев;

? если подросток знает, что хорошо, а что плохо вообще и для него, в частности, он (она) сумеет отстоять себя перед телевизионными героями - не будет делать ничего вредного для себя:

принимать на свой организм лишние электро-магнитные излучения,
сидеть в неподвижной позе и портить себе фигуру,
смотреть агрессивные фильмы и становиться таким же плохим, как те, кто дерется на экране.

Что же нам с вами и детям надо знать о телевизоре и телепередачах:

оказывается, 10 часов телесеансов в неделю снижают творческий потенциал человека на 25%;
дети - самые поддающиеся и впечатлительные относительно восприятия телепердач;
оказывается воздействие сказки (часто одной и той же любимой), рассказанной мамой или папой ребенку перед сном значительно сильнее, чем сказки, просмотренной по телевизору;
известная английская ученая Селия Вард в 1998 году сообщила результаты своих исследований:
если родители надеялись на электронные средства (телевизор, компьютер), как на нянь, то в 20% случаев уже 9-месячные дети отставали в развитии!

Интересно, если дети продолжали смотреть телевизор, слушать приемники и пластинки, то в трехлетнем возрасте наблюдались задержки в развитии на целый год!!!

Что это значит? Оказывается, речь трехлетнего ребенка была как у двухлетнего, а также были отклонения в развитии двигательной сферы ребенка, а также в развитии его (ее) ощущений и восприятия!

И еще интересно:

Если родители, отставших в своем развитии 9-месячных детей изымали из их поля зрения электронную технику и начинали непосредственно общаться с ребенком, то через 4 месяца ребенок догонял детей с нормальным развитие(Публикация газеты "День", 07 ноября 2003 года, автор - А.Губенко).

А. Губенко привел еще данные о Германии:

в среднем у матери есть 12 минут в сутки для общения с ребенком;
зато целых 3,5 часа либо родители вместе с детьми проводят время у экрана (чаще телевизионного), либо кто-то из них, родители или дети;

дети 3-5 лет смотрят телевизор в среднем 2 часа, но достаточно много и таких, которые проводят у телевизора по 4-5 часов в день!!!

Что же получается?

Мы поручаем все воспитание наших детей дядям и тетям, котрые подбирают для наших детей репертуар - погони, драки, обманы…

Мы практически не разговариваем со своими детьми. При общении с ними используем односложные слова типа: "Поставь!", "Отойди!", "Молодец", "Быстрее!", "Не трогай!", "Оставь меня в покое!"

А чего мы ждем от своих детей:
вежливости;
успешной учебы (а тут нужна развитая речь);
чтобы их было видно, но не слышно….

Так что же нам делать???

Это тема для обсуждения.

Можно поискать ответ вместе с клиентом:

Запрещать смотреть телевизор?
С раннего возраста не приучать детей к телевизору?

Если за детьми ухаживает няня, то следить за тем, чтобы няня не сводила свою работу к просмотру телепередач, а рассказывала и читала ребенку (детям) сказки, играла с ними…

Ясно, что важно управлять процессом "общения" ребенка с телевизором, обращать внимание на содержание телепередач, разговаривать о них с ребенком, объяснять на примерах, что хорошо, а что плохо, находить время для непосредственного общения с ребенком.


Дитинство - це не просто підготовка до дорослості!

Мабуть кожен з батьків, виховуючи свою дитину, намагається виховати з неї щасливу, впевнену в собі, доброзичливу, успішну в справах та приємну в спілкуванні людину.

Але раптом дорослі стикаються з проблемами. Частіше за все це повільність, впертість, неврівноваженість, агресивність, невпевненість у собі, страхи, обман та деякі інші. І зовсім не зрозумілим є те, звідки це взялося.

Важливо знати, що своєю поведінкою дитина демонструє, що відбувається в її внутрішньому світі. Тому поведінка дитини - це не проблема. Це тільки можливий ключ до проблеми. Для того, щоб виправити поведінку, треба зрозуміти її причини - що хоче сказати нам дитина своєю поведінкою, яку свою базову потребу вона хоче задовольнити таким чином.

Частіше за все поведінка дитини, її відношення до себе та інших є дзеркалом батьківського відношення до неї та емоційної ситуації у родині. Якщо ви висуваєте надмірні вимоги до дитини, яким вона не може задовольнити, дитина починає відчувати себе неповноцінною.

Якщо в дитини природній повільний темп, а ви постійно підганяєте її - вона стає нервовою, частіше відволікається, виникають проблемі з увагою, у вас весь час виникають конфлікти з цього приводу. Може здаватися, що дитина вперта, ледаща, але на справді, через свої природні особливості, вона просто не може робити все швидше.

Як же поводити себе з дитиною? Чи вдатися до жорстких методів виховання - наказувати, контролювати, вимагати безумовного підкорення? Чи підтримувати ту ідею, що доброзичливе відношення до дітей приводять к тому, що дисциплінарних та інших проблем просто не виникають.

Сьогодні психологи та вихователі виділяють ряд принципів, які дозволять виховувати дітей не погрозами покарання та обіцянками заохочення, не дозволяючи дитині помикати вами як завгодно, але через налагодження співробітництва з дітьми, встановлення дружніх відносин.

Звичайно кожна дитина унікальна. Тому не має якихось універсальних відповідей на всі питання, щодо виховання. Але хочеться запропонувати деякі основні принципи, користуючись якими, ви зможете вирішити багато питань, з якими ви вже зіткнулися, попередити майбутні труднощі, та встановити добрі та сповнені радістю відносини зі своїми дітьми.

Подумайте про те, скільки уваги ви приділяєте своїй дитині. Часто дитина демонструє погану поведінку, вередує, скиглить, навіть хворіє тільки для тебе, щоб пригорнути вашу увагу до себе. Бо в таких випадках частіше за все ви вже не можете не звертати до неї уваги і займатися своїми справами. Ваша увага це не стільки перевірка домашніх завдань, виконання різних вправ, готування їжі, виконання з дитиною різних гігієнічних процедур. Це спільні ігри, розмови, прогулянки, зайняття тим, що цікаво дитині і може стати цікавим для вас. В іграх дитина може дуже багато розповісти про свій внутрішній світ, про те що, вона вже знає з життя, які в неї є навички спілкування, як вона вирішує завдання, і ви зможе зрозуміти, на що вам варто зосередити свою увагу.

Зрозуміло, що часу дуже обмаль, що справ багато, що в вас є приватне життя і свої улюблені справи - але навіть півгодини \ година в день, коли ви цілком з дитиною, коли ви з зацікавленістю граєте з нею, слухаєте її розповіді, півгодини без зауважень, сповнені життєрадісним настроєм - дадуть дитині відчуття, що ви розумієте та цінуєте її. А це найкращий шлях до того, щоб вона розуміла і зважувала на вас.

1. Кожна дитина унікальна.

Тому не порівнюйте свою дитину з іншими. Порівнюйте її з самою собою - з тим, наскільки більше вона може сьогодні, ніж могла вчора, і з тим наскільки больше вона зможе завтра в порівнянні з сьогодні.

Звичайно батькам притаманне порівнювати свою дитину з іншими - чи відповідає її розвиток віку, чи вміє вона те, що вміють її однолітки. Але якщо ви помітили якісь негаразди - спрямуйте на них ваші зайняття з дитиною та ігри. Як часто можно почути - "От дивись, у Ірини вийшло, а в тебе ні" або "Тимур краще за тебе". І дитина привчається думати, що вона гірша за багатьох, і все в неї не так.

Не думайте, що такі порівняння є добрим стимулом, заохочують дитину до змагання і покращення своїх дій. Порівняння частіше створюють почуття неповноцінності. Чи бажаєте ви, щоб ваша дитини все життя "змагалася" з кимось, щоб довести себе та іншим, що вона хороша і заслуговує на любов. Якщо ви бажаєте заохотити дитину - придумайте ігри, нові форми зайнять, щоб дія, яку вона виконує, стала для неї більш цікавою, і тоді вона буде намагатися робити її краще.

Придивіться до особливостей дитини. Які здібності вона вже має? В виховання та розвиткові дитини краще йти від неї, але не "підгоняти" її під деякий "ідеал".

2. Не забувайте помічати успіхи дитини.

Маленький тест:

Оцініть самі або попросіть оцінити когось з рідних:

- скільки разів за день ви похвалили дитину, сказали, що любити її, обняли, уважно вислухали, сказали, що все в неї вийде, визнали її спроможність справлятися з труднощами, відмітили її здібності і ......

- скільки разів - зробили зауваження, сказали, що вона дурепа, говорили "не треба", "не можна", "не роби цього", "дай мені спокій", підвищували голос та інше.

Або спитайте саму дитину, які слова вона частіше за все чує від вас.

Якщо частіше хвалили - ви розумієте свою дитину і сприяєте розвиткові її особистості і ваших дружніх стосунків.

Якщо частіше робили зауваження, засуджували - день ще не скінчився і в вас є час виправити становище, заповнити ваші відносини взаємною довірою і любов"ю.

Взагалі то, схвалення, похвалу, слова любові дитина повинна чути не меньш як в двічі частіше, ніж зауваження, засудження, погрози наказати.

Не бійтесь хвалити дитину - ви її не захвалите. Ви тільки дасте її почуття своєї цінності, почуття, що її люблять найцінніші для неї люди, що вона потрібна. Ї в майбутньому в неї не буде проблем з невпевненістю у собі.
Частіше за все негативну поведінку демонструють діти, які почувають себе нелюбимими, непотрібними. Тоді в душі дитини з'являється гнів, почуття образи з якими вона не може справитися, тому реалізує їх в агресивній поведінці, конфліктах.

Хваліть не взагалі, а конкретно!

Розрізняйте загальну похвалу - "Ти такий хороший" - та конкретну описову похвалу - "Молодець, що сам зрозумів, як вирішити цю задачу", "Як красиво стало в твоїй кімнаті після прибирання".

Не шантажуйте свою дитину вашою любов"ю - "якщо ти не припиниш - я не буду тебе любити". Дитина повинна розуміти, що її люблять саму по собі, без всяких умов.

Але якщо ви зіткнулися з тим, що дитина робить щось неправильне, то......

3. Оцінюйте поведінку, але не особистість.

Не судіть саму дитину, навіть, якщо її дії заслуговують засудження. Дитина безумовно потрібна знати і розуміти, що її саму люблять, але її дії неприпустимі і їх потрібно покращити.

Загальний зміст поведінки батьків в таких ситуаціях повинен бути таким "Нам не подобається твоя поведінка (вчинок), але мі любимо тебе і віримо, що цього більш не буде."

Обов'язково конкретно і спокійно поясніть, що дитина зробила не так. Розберіть ситуацію. Спитайте дитину, як можливі виходи з ситуації вона могла б запропонувати і запропонуйте свої.

Після цього не забудьте обійняти дитину, сказати, що любите її.

Коли критикується вчинок, конкретна помилка - в дитини не виникає почуття, що нею нехтують, не виникає страха перед покаранням, в майбутньому вона не стане вам брехати, тільки б уникнути покарання.

Якщо у дитини не виходить слідувати вашим терплячим настановам - можно використати метод "логічних наслідків". Це означає, що дитина сама відповідає за наслідки своїх дій. Не хоче переодягати вранці піжаму і повзає в ній по полу - нехай сама її буде прати. Бавився, хоч і попереджали, і щось розбив - не хай сам прибирає. "Логічні наслідки" допомагають дитині узнати про результати своїх вчинків та взяти на себе відповідальність за них. Вас це звільнить від необхідності постійно робити зауваження та вести довгу боротьбу з дитиною. Крім того, це сприяє розвиткові самостійності у дитини.

Коли ви чимось невдоволені і говорите про це дитині - використовуйте звернення, які починаються зі слова Я, а не ті, які починаються з ТИ (до речі, це універсальне правило для будь-якого спілкування). Замість: "Твій шум мене дратує" - скажіть "Я почуваюся втомленою від шуму".

4. Чітко визначиться з вимогами, які ви висуваєте до дитини - і в розмові з дитиною, впевніться,
що вона їх розуміє і згідна виконувати.


Спочатку визначтесь самі, що ви хочете від дитини. Вона повинна знати, що можно, а що ні до того, як її покличуть до відповідальності. Часто діти не знають того, що дорослим здається абсолютно зрозумілим.

Але вимоги до дитини повинні бути розумними і відповідати її віковим особливостям.

Майте на увазі, що якщо дитини не прибрала постіль або іграшки, забула винести сміття, загубила щось цінне - це типова поведінка для дитини. Тут спрацьовує механізм захисту дитячої свідомості від турбот дорослого життя. Ви можете робити це разом з дитиною (але не робіть це замість неї). Зважайте на те, що коли дитини зайняти чимось цікавим для неї - їй важко відірватися, тому скажіть раніше, що в неї є час догратися або додивитися фильм, а потім треба виконати те, що ви просите. Через деякій час нагадайте ще раз. Процеси переключення уваги у дітей йдуть повільніше, тому їм потрібно більше часу.

5.Сприймайте дитину серйозно- зважайте на її судження

Дитина сама знає коли вона голодна, а коли ні.

6. Краще за все засвоюється те, що отримано в результаті особистих зусиль

Звичайно дитина потребує послідовності у вихованні, правилах та контролі. Але ще більше дитині необхідна самостійність, певна свобода в діях.

Не плутайте допомогу з надмірною опікою, з нетерплячкою, коли дитина сама робить повільно, з бажанням зробити за неї, постійним контролем за діяльностю дитини, особливо за її спробами робити все по-своєму. Заохочуйте дитину до самостійності.

Давайте дитині відповідальні завдання, відповідно її віку. І обов'язково хваліть за виконання.

Коли дитина не знає, як справитися зі складним завданням - не давайте їй готового рішення. Підкажіть лише той шлях, яким дитина зможе сама прийти до вирішення проблеми. І похваліть - і за самостійність, і за виконання.

Не варто постійно перестерігати дитину, давати чисельні поради та рекомендації. Якщо дитини активна, це може привести до опору та проблеми впертості. Якщо дитина пасивна - до підвищення тревожності, невпевненості в собі, залежності від батьків, невміння взяти на себе відповідальність.

7. Сконцентруйтеся на достоінствах, перемогах, здібностях, але не на помилках, невдачах, недоліках. Надайте дитині право на помилку.

В нашій системі виховання прийнято більше концентруватися на помилках, невдачах, ніж на досягненнях. Будь яка невдача помічається, в той час, як успішне виконання, гарна поведінка не помічаються, вважається, що це норма, так і повинно бути і не має за що хвалити.

Підвищена принциповість, надмірна вибагливість, вимоги робити завжди і всюди все тільки правильно, велика кількість нав"язаних забов"язань призводять до того, що будь яка невдача надовго може вивести дитини з нормального стану, виникає страх зробити щось не так. Якщо ми забуваємо сказати про свою любов, вважаючи це само собою зрозумілим, але часто критикуємо дітей, намагаючись щоб вони робили менше помилок, вважаємо їх думки та почуття не серйозними і не потрібними для уваги, навіть керуючись найкращими намірами, дитина приходить до висновку, що він не важливий та нікчемний.

Багато людей сприймають помилку, тимчасові невдачі дуже близько до серця. Це є для них покажчиком того, що вони взагалі не на що нездатні.

Пояснюйте дітям, що помилка - це також результат, досвід, на якому можна вчитися. Тоді не будуть виникати ситуації, коли через страх сказати невірно, дитина взагалі нічого не говорить, хоча може і знає відповідь.


8. Будьте послідовними

Непослідовність це невиконання обіцянок, зміна правил в залежності від настрою батьків (якщо гарний настрій - можна, поганий - ні), непередбачувана зміна настрою.
Узгоджуйте правила і підхід до виконання зі всіма членами родини.


БАТЬКІВСЬКІ УСТАНОВКИ

Звернемось до дуже важливої проблеми виховання - батьківські установки, які вони надають своїм дітям.

Батьки - найбільш значущі для дитини люди. Їх авторитет, особливо на ранніх етапах психологічного та емоційного розвитку дитини, є безперечним і абсолютним. Віра в непогрешимость, правоту та справедливість слів батьків у детей непохитна. Тому є дуже важливим розуміння того, які установки Ви даєте своїм дітям, з якими словами ви звертаєтесь до них.

Дорослі люди здатні усвідомлювати та контролювати, ставити під сумнів установки та вимоги оточуючих, не допускати їх у свою підсвідомість, керуючись своїми бажаннями та цінностями. Діти ж не здатні ставити бар'єри тим установкам, висловленням про себе, які вони чують. Вони проникають глибоко в душу дитини. Тому більшість з установок, які діти отримають від своїх батьків, в подальшому визначають їх поведінку. Якщо доросла людина на негативну оцінку своїх розумових здібностей здатна поставити декілька бар'єрів типу "він сам не краще", "він просто не зрозумів мене", "треба наступного разу краще попрацювати", то дитина ідентифікує себе з думкою оточуючих про себе. Вона утворює розуміння, ким вона є через те, що кажуть про неї інші, в першу чергу батьки.

Дівчина, яку вважали в дитинстві не красивою, хоч якою красунею не виросла. Буде сприймати себе дуже не привабливою. Хлопець, якого батько називав дурнем, буде вважати себе дурнем, навіть якщо буде великим вченим. Або він просто, через цю думку про себе, не стане розвивати свої здібності.

Уважно погляньте на таблицю батьківських установок и подумайте, перед тим, як щось категорично заявляти своїй дитині про наслідки, а чи є ці установки, тими, які будуть сприяти гармонійному розвиткові дитини? Не говорити дитині те, чого ви насправді їй не бажаєте.

НЕГАТИВНІ УСТАНОВКИ ПОЗИТИВНІ УСТАНОВКИ
Дурень (дурепа) Молодець, розумніца. Все в тобі прекрасно
Сильні чоловіки не плачуть і не скаржаться. Ти завжди можешь поділитися з нами своїми почуттями.
Ти завжди такий (а), як твій тато (мама) Мама в нас молодець. Як чудово, що в нас такий тато.
Краще б тебе взагалі не було на світі Яке щастя, що ти в нас є!
Щоб ти не робив (ла), в тебе ніколи нічого не виходить Ми тебе дуже любимо і цінуємо. В тебе неодмінно вийде. Спробуй ще раз.
Боже, який ти не вміха Може треба змінити підхід до проблеми. В тебе вже виходить краще.
Нічого в тебе не вийде Ти обов"язково навчишся це робити.
Ти гірше за всіх (в садку, класі) Ти багато чого можешь досягнути. Кожен може помилятися. Спробуй ще раз.
Вот і будеш микатися по життю, як твій татоНе будеш слухатися - захворієш. Кожен сам обирає свій шлях.
Одягнись, а інакше захворієш. Щоб бути здоровим, треба одягатися по сезону.
Скільки сил ми тобі віддали, а ти..... Ми любимо тебе, розуміємо і сподіваємось на тебе.
Не твого розуму справа Твоя думка всім цікава. А що ти думаєш, з цього приводу?
Не їси багато, будеш товстою, ніхто не буде тебе любити Іж стільки, скільки тобі хочеться і тоді, коли тобі хочеться
Якщо будеш так себе поводити, тебе ніхто не буде любити Мені не подобається твоя поведінка, але я люблю тебе.
Ти завжди будеш бруднуля Менi подобається, коли ти охайний.

Ти поганий (погана)

Я люблю тебе будь-якого

 

Це список ви можете продовжити самі. Подумайте, які установки варто давати своїм дітям.

Згадайте, які слова Ви частіше говорити своїй дитині? Вони осідають в підсвідомості дитини, визначаючи її поведінку і взаємовідносини з вами та іншими людьми.

Як часто ви кажете своїм дітям......

- Я зараз зайнята (зайнятий).....
- Подивись, що ти накоїв!......
- Це потрібно робити не так.....
- Неправильно!....
- Коли ти вже навчишся?
- Скільки разів я тебе говорила!
- Ні! Я не можу!
- Ти зводиш мене з розуму!
- Щоб ти без мене робив!
- Завжди ти всюди лізеш!
- Піди від мене!
- Стань в кут!
- От ти так себе ведеш, а я захворію, будеш знати.....

Ми говоримо це дітям, не задумуючись про руйнівний зміст цих слів. Однак ці слова залишаються в пам'яті дитини. Ці слова визначають його спосіб відношення до себе, спосіб мислення, те як він вирішує свої проблеми. Вони зумовлюють його реакцій на труднощі і проблемні ситуацій.

А ці слова дуже важливі для розвитку особистості дитини.......

- Ми тебе любимо
- Ти дуже багато можешь!
- Дякую!
- Щоб ми без тебе робили!
- Сідай з нами!
- Я допоможу тобі...
- Я радію твоїм успіхам!
- Щоб не трапилося, знай, що ми завжди готові вислухати і зрозуміти тебе. Це твій дім, і тут тобі завжди допоможуть.
- Розкажи мені, що з тобою......

Почуття провини і сором ні в якій мірі не допоможуть вашій дитині стати здоровим та щасливим. Це також не допоможе вам встановити дружні стосунки з дитиною, вирішити проблеми дисципліни та виховання.

Прислухайтесь до поради психотерапевта Луізи Хей:

Якщо ми візьмемо дитину і станемо кричати на неї, казати їй, що вона дурна, не здатна, будемо постійно казати, що вона може зробити, навіть дамо їй стусана, то налякана дитина буде або тихо сидіти в кутку, або дуже погано себе поводити. В такої дитини існує лише дві можливості. Но ми ніколи не пізнаємо. На що насправді здатна така дитина.

Якщо ж візьмемо тою ж саму дитину і будемо говорити, що любимо її, що вона розумна та кмітлива, що нам подобається, як вона грає, і нічого дивного не має в тому, що вона робить помилки, що ми будемо завжди любити її незважаючи ні на що, що вона здатна самостійно подолати складнощі - ви навіть не можете уявити потенціальні можливості такої дитини.

Любое печатное или Интеренет использование данного материала только по согласованию с Центром "Розрада" [email protected]


А. Чепмен Что происходит с любовью после свадьбы? (Пять языков любви)

#

На початок

веб дизайн www.htd.kiev.ua © 2002